ШЛЮБНИЙ КОНТРАКТ: ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ

   Безсумнівно практика укладення шлюбних договорів в Україні, порівняно з іншими європейськими державами чи США, є мізерною. Зараз цей показник становить лише 1,8% – саме така кількість подружніх пар укладає цей договір, аби врегулювати всі можливі у майбутньому проблемні ситуації. Причиною цьому є те, що у більшості випадків розірвання шлюбу спричинене неможливістю мирного вирішення подружжям майнових проблем.

   Саме тому, аби забезпечити найбільш справедливі та рівні умови для обох з пари, подібний договір радять укладати на моменті становлення подружніх відносин, коли у пари поки ще немає суперечок та претензій один до одного.

   Окрім того, що шлюбний договір здебільшого в побуті розглядається як механізм врегулювання майнових прав кожного з подружжя щодо майна, яке набуте до вступу до шлюбу або навпаки, це є також ефективним способом вирішення й інших питань, зокрема, що стосуються, наприклад, виховання дітей, ведення побуту та поділу подружніх обов’язків у сім’ї, утримання непрацюючого члена подружжя та дітей після розлучення тощо.

ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДЕННЯ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

   Оскільки шлюбний договір невід’ємно пов’язаний із інститутом подружжя, то цей договір може бути укладений лише двома категоріями осіб: подружжям або парою, яка подала заяву на реєстрацію шлюбу, однак поки що не зареєструвала його. При цьому, в другому випадку, шлюбний договір набирає чинності лише після реєстрації шлюбу.

   Шлюбний договір обов’язково укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

   Відповідно до положень ст. 96 Сімейного кодексу, у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих його положень.

   При цьому, в даній статті також передбачається можливість передбачити чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу. На важливості даного положення  необхідно звернути увагу, оскільки, якщо відповідного застереження у договорі не буде, то його умови буде складно застосувати після розірвання шлюбу між подружжям і, скоріш за все, цим скористається захисник іншого з подружжя.

   Дане питання регулюється Законом України «Про міжнародне приватне право». Відтак, першочерговим завданням подружжя є вибір права, яким керуватимуться сторони при укладенні цього договору. Це можна оформити шляхом укладення окремої угоди або зазначивши безпосередньо в шлюбному контракті.

   У подальшому додаткових особливостей не виникає, єдина умова – при укладені договору керуватись правом держави, яке обрало та погодило подружжя.

   Чи можливо змінити умови шлюбного контракту після його підписання? Так, законодавство встановлює таку можливість. Зміна умов договору можлива як за згодою подружжя, однак даний правочин повинен відповідати певним умовам, так і за рішенням суду у випадку наявності підстав. У першій ситуації сторонам необхідно звернутись до нотаріуса та укласти додаткову угоду, яка також оформлюється в письмовій формі та підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

   Окрім цього, шляхом укладення аналогічної угоди, сторони можуть відмовитись від попередньо укладеного між ними шлюбного контракту. Одностороння відмова від договору не допускається, а розірвання договору відбувається за рішенням суду.

ЗМІСТ ШЛЮБНОГО КОНТРАКТУ: ЩО ВКЛЮЧАТИ, А ЩО НІ?

   Перш за все, у шлюбному договорі можна врегулювати всі майнові права та обов’язки сторін як членів подружжя, так і батьків (щодо утримання дітей). Власне, допускається також визначення в договорі правового режиму майна: як такого, що належить одному з подружжя на праві приватної власності до вступу в шлюб, так і спільного майна чи такого, що передається одним із подружжя в інтересах родини.

   Цікавим є те, що в договорі сторони вправі передбачити положення, що на майно, набуте в шлюбі, не розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя.

   Сторони також можуть передбачити в договорі порядок поділу майна в разі розлучення, особливості утримання одного з подружжя, дітей чи інших осіб за рахунок майна іншого з подружжя, порядок користування житлом чи рухомим майном тощо.

   Окрім цього на даний договір поширюються положення цивільного законодавства з приводу свободи договору: відтак, сторони вправі врегулювати в шлюбному договорі будь-які інші права та обов’язки сторін, за винятком деяких сфер, а саме в договорі забороняється передбачати положення, які:

1) прямо суперечать закону чи моральним засадам суспільства;

2) ставлять одну із сторін у вкрай невигідне становище;

3) стосуються особистих немайнових прав;

4) погіршують становище дітей, порівняно із встановленим законодавством мінімумом;

5) щодо передачі одному з подружжя нерухомого майна, яке потребує проведення державної реєстрації.

ВИЗНАННЯ ШЛЮБНОГО КОНТРАКТУ НЕДІЙСНИМ

   Як і будь-який інший договір, шлюбний контракт може бути визнаний судом недійсним у разі виявлення порушень, передбачених законодавством. Однак в даній сфері особливу увагу слід приділяти не лише положенням законодавства, а й судовій практиці, яка склалась з даного питання та є досить сталою протягом останніх двох років.

   Так Верховний суд у своїх рішеннях притримується позиції, що шлюбний договір може бути визнаний недійсним при наявності однієї чи декількох умов, наприклад, якщо:

1) зміст шлюбного договору суперечить законодавству України чи моральним засадам суспільства (в даному випадку виникає проблема із правовою невизначеністю та тлумаченням даного поняття суддями за внутрішнім переконанням);

2) укладення даного договору (чи його окремих частин) суперечило внутрішній волі одного з подружжя (тобто якщо договір укладався під впливом тяжких життєвих обставин, залякування, обману тощо);

3) укладення шлюбного контракту не було спрямоване на настання реальних наслідків (наприклад, коли подібний договір укладався між подружжям з метою приховання майна чоловіка від кредиторів).

   Підсумовуючи, з метою мінімізації ризиків визнання шлюбного контракту недійсним, необхідно комплексно та якісно підходити до підготовки шлюбного договору та, зокрема, закріпити в ньому декілька положень, які декларуватимуть, що обоє сторін вчиняють даний правочин відповідно до власної волі, що на них не чинилось стороннього впливу чи обману, що договір не містить положень, які ставлять одну із сторін у невигідне становище.

Підготувала прес-секретар суду Гранисевич Т.А.

За матеріалами газети «Українське право»